Ceterum censeo Rossiam delendam esse.
Але чи це в планах США?

Історичний екскурс: США – СРСР, США- Китай
В геополітичному полі завжди діяли з різними за напрямом і скаляром сили, результуюча яких показувала, хто в домі господар. Бувало, що світом правила одна велетенська сила. Бувало, як у випадку США й СРСР, наявність у світовому просторі двох найпотужніших антиколінеарних векторів, які деякий час врівноважували один одного. Однак, як відомо, все минає.
Після того, як СРСР покинув поле змагання, місце останнього зайняв Китай. Всі головні події в світі останніх тридцяти років якраз і визначаються вектором, що є сумою векторів потужності цих країн. Причому тренд розвитку людського ресурсу й економіки Китаю дійсно вражає. За прогнозами різних експертів Китай може стати безумовним лідером в нвйближчі десятоліття. Розуміючи це, США поставили перед собою завдання консолідувати довкола себе, по можливості, потужності якамога більше країн. І Росія в цих задумах мала би бути на їхній стороні. Саме цим задумом керувалася політика, яку проводили США по відношенню до Росії, останні двадцять років. Все б воно так і сталося, як гадалося США, якби не вирощувані віками імперські амбіції російських правителів. Як писав езоповською мовою Пушкін, що добре знався на твкого роду забаганках російських правителів:

Вже не хоче вона буть царицею,
Хоче буть володаркою морською…

Бажання бути третім Римом, тобто прикласти до двох зазначених векторів свій, який не тільки не був колінеарний однонаправлений с американським, а навпаки з часто-густо протилежною компонентою, стало початком неминучого руху Путіна, а разом з ним і Росії, до описаного Пушкіним в тій же казці фіналу:

Глянув — аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба,
Перед нею — розколоті ночви.

Але це все ще сховане в майбутньому, а в реальному часі США почали покусувати РФ, час від часу збільшуючи тиск щелеп, намагаючись дати Росії зрозуміти, чого від неї хочуть, й спрямувати її в потрібну коаліцію.
Проте "третій Рим" виявився не тільки "нездогадливим" і незговірливим, але й агресивним. Врешті-решт дійшло до ультиматуму з боку Росії США, а згодом й до зухвалої демонстрації США реальності своїх намірів шляхом агресії проти України, яка виказала готовність приєднатися до НАТО. А цього США пробачити вже не могли.
Часто думають, що США не могли весь час за двадцять останніх років "перекусити" Росію. Не перекусили, але не тому, що Росія така міцна країна.

Ось тут доречно поставити питання: не могли чи не хотіли? Як показали результати далеко не на повну силу економічної війни Заходу під проводом США з Росією у 2022 році, стан економіки останньої й рівень життя людей в ній можна швидко пустити у прискорене падіння. Останнє особливо важливе, бо викликає невдоволення центральною владою і, враховуючи, що Російська федерація представляє слабо склеєний конгломерат різних етносів та відмінних духовних і матеріальних можливостей , й до центробіжних рухів окремих суб'єктів. Отже, приклавши зусилля, США разом з партнерами могли б з великою вірогідністю спрямувати Росію по шляху розпаду. У мене немає ніякого сумніву, що для цього не знадобилося б всі двадцять років у нинішньому столітті.

Могли б, але. Спочатку не хотіли через бажання, як ми вже згадували, перетягнути її на свій бік. Не вийшло. Поготів отримали шалену протидію.Шо робити? Перейти до другої опції: розвалити російську імперію? А якими будуть наслідки від розпаду Росії для США? Хто може спрогнозувати достеменно? І тут час сказати декілька слів про так звані аналітичні служби США, точніше як вони себе показали останнім часом.

Аналітика як в анекдоті про чукчу, шамана й метеоролога

Зібрав Путін шаманів і запитує: "Хочу йти на Київ. Буде мені удача?"
Шамани вчинили ритуал і повідомили: за три дні захопиш Київ.
ФСБ підслухало розмову й підтвердило в аналітичному звіті Путіну, що війна Росії проти України буде бліцкригом протягом трьох днів.
ЦРУ вдалося довідатися вміст і їх аналітики видали "свою" аналітику про блискавичну поразку України. США почали спішно евакуювати своїх співробітників з України. При всьому цьому у мене досі сумніви що США мали обєктивну достеменну переконливу інформацію щодо планів по нападу осії на Україну. Скоріше це був захід "на всяк випадок», обумовлений ймовірністю, а не абсолютно точними даними.

Виходячи зі своєї аналітики, відразу після нападу Росії Захід, переконаний у своїх аналітичних висновках, запропонував Зеленському допомогу в негайній евакуації й приготувався чекати швидку капітуляції України.

На щастя для України, аналітика як від США, так і від Росії виявилася фільчиною грамотою. А світ побачив, що віра у правдивість висновків російських і американських аналітиків - і не тільки цих - навряд чи перевищує ймовірність, піднесену до степені хисткої непевності.

Про фіаско аналітичних спецслужб Росії, Заходу й України

Досі не вирішена дилема
Реальні події змусили центри прийняття рішень у США визнати низьку ймовірність правдивості висновків власних анвлітичних служб й поставили перед ними дилему невтішного вибору, на який впливає декілька факторів.

Фактор перший. На противагу від ймовірності описаних висновків аналітиків одна річ є достеменною. І це Китай. Він, на відміну від США, знаходиться впритул до російського Сибіру й Далекого Сходу, а саме ця частина Росії має найбільший економічний і військовий потенціал, включаючи і ядерну зброю.
Військова поразка Росії з великою часткою ймовірності привела б до початку процесу ділення країни на невизначену кількість суб'єктів, з неконтрольованим переходом у їхні руки ядерної зброї. А географічна близькість до Росії Китаю й віддаленість США в цьому випадку створювала б умови, при яких значний економічний і, можливо, ядерний потенціал Сибіру й Далекого Сходу виявився б у процесі м'якої дифузії або жорсткого проникнення на стороні супротивника США.
Те, в яких руках цей потенціал опиниться, є питанням №1 геополітичного рівня.
Якщо ці ресурси перейдуть Китаю, то вектор сили зі Сходу буде багаторазово переважати західний, й світ, скоріше за все, стане однополярним.

Фактор другий. Після відомих подій в Афганістані, програш України, яку США і НАТО представляють як свого близького партнера і якій обіцяють всіляку допомогу, буде сприйнятий світом, як завершення карєри США у якості світового лідера. Поразка України викличе сумнів також у надійності НАТО й спровокує пошук і створення альтернативи. Можна говорити і про втрати країн Євросоюзу, Британії й підвищення у міжнародних букмекерських конторах ставки Китаю.

Взагалі, Европа, враховуючи наявність найбільш боєздатного у світі українського війська і величезного військово-промислового комплексу свохї провідних країн, має всі можливості у найкоротший час створити власну European Defence Organization (EDO), яка могла би, за військовою потужністю, претендувати на перше місце у світі.

Зрозуміло, що програш України у війні з Росією для США вкрай неприйнятний. З огляду на ці два фактори і дії американської влади, можна твердо сказати, шо вони створили перед США дилему, яка досі їми не вирішена: як швидне довести справу до військової поразки й розпаду Росії чи тягнути з війною, намагаючись по ходу визначатися з цілями. Зрозуміло, що такий підхід прямо впливає на політику надання з боку Заходу зброї Україні у війні проти Росії.