Петро П'ятий
Глава VI Попередник: від Ришелье — до Недоноска. Як я влаштувався на роботу до Президента

Автор: Олександр Онищенко

Людина, яка раніше належала до близького оточення глави держави, яка виконувала його найделікатніші доручення, вперше описує події, що шокують; епізоди про те, як Президент діє, як вибудовує загальнонаціональну систему корупції, яку очолює він сам.
Давід Жванія - сірий кардинал, що "не доніс" 1 000 000$.

Отже, моїм попередником біля "тіла" президента був Давид Жванія.

У велику політику ця вертка людина потрапила наприкінці 90-х, коли зрозуміла, що чутливий до політичних катаклізмів бізнес вимагає політичної протекції. Разом з Миколою Мартиненко він поставляв твели на українські атомні станції й вивозив відпрацьоване ядерне паливо із країни. У групу Жванії входили промислові підприємства в Криму й на сході країни, газові компанії, банки — словом не бідна людина. Ці контракти стали містком у велику політику, а необхідність їх переукладати "подружила" Жванію із ключовими представниками політичного бомонду різних етапів.

В оточенні Петра Порошенка Жванія зайняв почесну роль "сірого кардинала" — криптократ без формальної посади, що володів головним фактором комерційного успіху й політичного впливу в нашій країні — близькістю до "тіла".
В останні роки таким "тілом" був Петро Порошенко. З ним Жванія був на "ти", про що кілька разів привселюдно говорив у своїх інтерв'ю журналістам, називав себе другом Президента і вважався організатором багатьох важливих, особливих і, так би мовити, спеціальних доручень.

На парламентських виборах 2014 року Жванія входив до керівництва виборчого штабу БПП і виконував спецдоручення. Отут ми й перетнулися. Не думаю, що він був радий нашій зустрічі. Це знайомство завершило його політичну кар'єру. І дало імпульс моїй.

Одного разу в переддень виборів Центральна виборча комісія під надуманим приводом відмовила мені в реєстрації кандидатом у народні депутати. У папірці написали однозначно: занадто багато часу провів за кордоном. Там уточнили, що в 2011 - 2012 роках я був за межами України більше 180 днів, але не поцікавилися — де й навіщо.

Будь-які мої спроби довести в суді, що я брав участь у турнірах з кінного спорту й навіть двічі представляв Україну на Олімпійських іграх (у Пекіні та в Лондоні), не бралися до уваги. Я подав до суду на Центрвиборчком і дивним чином його програв. Відмовою закінчилася апеляція, що наблизила до нуля мої шанси взяти участь у виборах.

А за тиждень до закінчення реєстрації мені подзвонив Президент. Особисто набрав номер мобільного й порекомендував мені зустрітися з його довіреним і наближеним — Давидом Жванією. Так ми й познайомилися.

Зустріч пройшла конструктивно як для першого разу. Жванія тоді, як з'ясувалося пізніше, активно "колядував" на передвиборний бюджет і до мене звернувся з відповідним проханням. Мені потрібно було заплатити шість мільйонів доларів — лише за реєстрацію, оскільки балотувався я по мажоритарному округу, а не по списках. Прайс завищений, але ефективний: рішення суду — формальна причина, що не дозволяє мені балотуватися, — усі проблеми вирішилися.

Наступного дня Петро Олексійович покликав мене до себе й діловито повідомив, що в житті в мене почалася світла смуга, мов, тільки що в нього на прийомі був глава ЦВК Михайло Охендовський, він у курсі справ, чекає мене й готовий вирішити всі мої питання. Так і трапилося, Охендовський потис мені руку, і в останній день перед дедлайном ЦВК прийняв мене в кандидати — всупереч відмовам суду, всупереч своїй же постанові.

Тоді я зрозумів не тільки те, що гроші, а не суди, провадять закони в країні, але й те, що Жванія — серйозна людина, головний у цій крамничці "договорняків" і вирішенню широкого спектра питань.
Заочними мандатами торгував саме він, наповнюючи партійну касу для Петра Олексійовича дрібними траншами. Місце в списку БПП коштувало від одного до десяти мільйонів доларів. Зрозуміла справа, що я для них став серйозним придбанням. От тільки той "кандидатський внесок" став кінцем політичної кар'єри для Жванії. У всякому разі при цій владі. Справа в тому, що частину грошей Жванія, як би це висловитися, …"втратив" по дорозі.

Замість шести мільйонів він доніс у дзьобі — п'ять, за що із друга президента моментально перетворився у ворога. Жадібний і дріб'язковий Петро Олексійович міг багато чого вибачити друзям — зрадництво, плітки, брехливість, але спробу обдурити його в грошах він не спустить ніколи.

Одного разу після виборів президент покликав мене до себе і змовницьки запитав:

— Ти все передав?

Я ствердно кивнув і запитливо подивився йому в очі. Порошенко уточнив суму. Шість мільйонів, відповів я як на духу.

— Од Жванія, підарас! — тільки й мовив гарант, — не доніс!

Мільйон із шести зник десь по дорозі. Через цей загублений мільйон Жванія позбувся всього — положення, влади, грошей, статусу, друзів і одержав підпільне прізвисько серед своїх — недоносок. Навіть для Порошенка, при всій його владі й офіційно нажитому доході, мільйон — надзвичайна сума. Але якби Жванія украв у нього з-під носа 100 тисяч, реакція була б точнісінько такою.

Жадібність Жванії стала для мене вхідним квитком на Банкову: коли "сірого кардинала" відсторонили від посади, я волею року зайняв його місце, навіть не розраховуючи на таку прихильність.

Відносини з Петром Олексійовичем складалися поетапно. Ми стали спілкуватися з ним напряму, без посередника. Тобто я помінявся із Жванією місцями. Гірше того, на якомусь етапі я став лобістом інтересів самого Жванії. Екс-сірий кардинал почав просити мене сприяти, передавав прохання та уклони Петру Олексійовичу, намагався порозумітися з колишнім босом, отримати прощення, каявся й розповідав про додаткових витратах, борсався й украй згубився. Порошенко був неприступний.

А далі мені стало не до Жванії. У нас із Президентом закрутилися свої справи…