Вкрадена мрія.
Моє перше інтерв'ю

Автор: Олександр Дубинський

 

Я просто хочу показати вам деякі деталі портрета українського Президента, які допоможуть краще пізнати його.

Мої матеріали про боротьбу Порошенка за крісло глави Ради Нацбанку майбутнього п'ятого Президента дуже дратували. Я про це знав, тому що головний редактор моєї газети дуже напружувався, коли я приносив йому матеріали «про Петю».

Стаття про усунення Гейця з посади голови Ради, що описувала розводняки та договорняки Порошенка, спричинила дзвінок останнього власнику газети, яким на той момент був Сергій Тарута.

І який через головреда спустив мені вказівку піти на інтерв'ю до Порошенка. В цьому інтерв'ю він повинен був розповісти про свої плани на чолі Ради Нацбанку. Очевидно, Петро Олексійович розглядав цю позицію як проміжний стартовий майданчик у вищі ешелони влади і хотів, використовуючи посаду голови Ради, активно піаритися. Тому зустрів мене із властивою йому напускною привітністю в кабінеті на Ліпській, де розташовані комітети Верховної Ради.

На столі у Порошенка була вазочка з десятком печив «Марія», його прес-секретар Ірина Фріз носила нам чай. Петро Олексійович був солодкий аж нудотний. Але тільки на початку розмови, яка відразу пішла не за його сценарієм.

Замість обговорення «космічних кораблів, що борознять простори», я почав ставити запитання про причини зміщення академіка Гейця і договорняки Порошенка з Ющенком.

Але найбільше зачепили Порошенка питання, у яких я спробував поставити під сумнів його професіоналізм на новій посаді та глибину пізнань в економіці.

Щоб ви могли приблизно оцінити градус розмови, можу навести декілька пасажів з тексту інтерв'ю, яке я в той же день здав до друку.

З НЕОПУБЛІКОВАНОГО ТЕКСТУ

- Тобто, вам цікава монетарна політика й прогнозування зміни параметрів грошових агрегатів?
- Моя ціль зробити банківську систему досконалою і високотехнологічною.
- Ну, то, може, ви б робили це на базі власного банку «Мрія»?
- Сашко, я сам розберуся, що й на базі чого мені робити.
- Скажіть чесно, вам просто потрібен майданчик для піару?
- Мені здається, ви прийшли сюди не для того, щоб почути мене. Ви хочете зробити на цьому інтерв'ю дешевий піар собі.

І так далі, у тому ж дусі.

Треба сказати, що тоді Порошенко ще не робив із себе набожного. І тому не соромився вживати мат. Не буду ханжею - сам люблю міцне слівце. Але, у випадку з Порошенком, мене здивував той факт, що матом він звертався до своїх підлеглих.

- Я тобі сказав, б...дь, ручку принеси мені, - метав громами в Ірину Фріз майбутній Президент. - До тебе недоходить з першого разу? Ти тупа?

Розчервоніла майбутній міністр у справах ветеранів вибігала з кабінету й зі слізьми на очах приносила патрону ручку. Порошенко вихоплював її з рук Ірини  і з «посмішкою ненависті» повертався до діалогу із мною.

Це інтерв'ю я закінчив за рекордні хвилин 40, і відправився на базу шифрувати та писати текст. Працював я завжди швидко, тому що оплата журналістської праці в газеті була відрядною - за тисячу знаків друкованого тексту з пробілами. Швидка подача інтерв'ю в номер гарантувала мені мій дохід.

Години до 5-ої вечора матеріал був готовий. У заголовок мій редактор виніс фразу «Я сам розберуся, що й на базі чого мені робити». Ми підібрали до неї фотографію самовдоволеного Петра Олексійовича. І з почуттям виконаного обов'язку й відчуттям зароблених 120$ я подався додому.

А вже приблизно о сьомій вечора мені подзвонив генеральний директор видавництва і попросив ще раз під'їхати до Порошенка.

- Сашко, публікація вийшла не повною. Для видання важливо, щоб позиція нового голови Ради НБУ пролунала більш детально. Без неї інтерв'ю не вийде. Але я вдома і доберуся до нього приблизно за годину.

- Потрібно раніше, тому що ми хочемо передати виправлення в існуючий номер. Петро Олексійович надішле за вами автомобіль.

Хвилин за 30 під під'їзд моєї панельки під'їхав золотавий (це, до речі, улюблений колір Порошенка) 600-й мерседес, а вже близько восьмої ми знову сиділи в кабінеті новоспеченого голови Ради НБУ.

«Посмішка ненависті» просто приклеїлася до обличчя майбутнього Президента. Чай і печиво мені ніхто вже не пропонував. Фріз пересувалася по кабінету як привид.

Треба зізнатися, після роботи я встигнув перекинути пару пляшок пива і був водночас і злий, що мене змусили знову їхати до цього товариша, і розв'язаний.

- Петре Олексійовичу, а давайте ви просто розкажете, що хочете, а я запишу на диктофон?

- Добре, ставте запитання.

Як ви розумієте, матеріал виявився вихолощеним. Але при цьому я однаково ставив Порошенку питання, які його дико дратували. Зокрема, про інтриги, спрямовані на усунення попереднього керівника Ради, академіка Гейця, а також про «договорняки» з Партією регіонів.

Коли я виходив, Порошенко нагадував по кольору помідор. А я вже тоді зрозумів, що відносини із цією неприємною людиною в мене не заладяться.