Вкрадена мрія.
Знайомство

Автор: Олександр Дубинський

 

Я просто хочу показати вам деякі деталі портрета українського Президента, які допоможуть краще пізнати його.

Свою кар'єру журналіста я розпочав з посади репортера відділу «Фінанси» газети «Економічні вісті» в 2004 році, і знати не знав Порошенко до перемоги Ющенко в 2005 році.

Петра Олексійовича тоді називали одним з найближчих соратників нового Президента. Він співав з ним на Майдані пісні, стоячи поруч із Тимошенко, і носив, уже тоді костюм, що видавався мені смішним, - бежевий, з відливом, і непомірно довгими рукавами, які доходили йому ледве чи не до кісточок пальців, у яких він постійно крутив бурштинові чіткі.

Тоді він, чомусь, м'ятим ще не був.

Я ходив на десятки прес-конференцій, на яких іноді з'являвся й Порошенко. З фірмовою посмішкою, дуже привітний до журналістів - він міг підійти, прихопити когось зі знайомих йому акул пера за плече, запитати, як справи. Чим вселяв певну симпатію - молодий і доступний для спілкування мільйонер.

Але мені ніяк не давали спокою його чіткі, які то сповільнювали, то прискорювали свій пробіг через пухкі пальці одного з перших (тоді ще ми не знали цього слова) молодоолігархів у владі.

Втім, тоді я особливо не виділяв його серед інших прихильників Ющенка, і ловив тільки уривки редакційної балаканини, у якій запеклі журналісти обговорювали, хто більше лайно як людина - Порошенко чи якийсь Третьяков (з яким я познайомився набагато пізніше).

Одного разу, на якомусь із заходів, я запитав свою колегу Олену Л. (тут і далі я не буду називати прізвища журналістів і моїх співрозмовників, якщо вони не давали на це своєї згоди) А він, що, сектант? - і кивнув на чіткі.

Петя? - Лена подивилася на мене поверх своїх фірмових окулярів з неприхованим подивом.

- Та який він сектант... Православний він. Просто нервує, і так заспокоюється.

Особливо нервував Петро Олексійович тоді, коли йому ставили якісь незручні питання.

Коли я по рознарядці редакції опинився на сьогодні призабутий, а, що тоді просто підірвала ЗМІ, прес-конференції покійного Олександра Зінченко, - де він говорив про рейдерство з боку голови РНБОУ Петра Порошенко, - чіткі в руках майбутнього Президента України вертілися як скажені.

Буквально за кілька місяців після Майдана, на якому люди вимагали боротьби з корупцією та припиненням тиску на малий бізнес (тоді я, по наївності, ще вірив у ці казки) - одного з лідерів революції, ось так просто, на очах у всіх, напряму обвинуватили в зловживаннях владою з метою збагачення.

Причому, на якусь немислиму на той момент для мене суму, у десятки мільйонів доларів.

Порошенка тоді, очевидно, попередили про зміст виступу Зінченка. Він приїхав буквально за кілька хвилин після початку прес-конференції. І стояв прямо при вході в зал конференцій «Інтерфаксу», притулившись до стіни, й грав жовнами В зал з ним зайшла досить симпатична брюнетка - Ірина Фріз. Поки Зінченко робив заяви, що стали згодом пророчими, про плани Порошенка, Третьякова й Жванії, використовуючи владу, підкорити собі інформаційний простір, а потім одержати контроль над державними ресурсами з метою їх присвоїти - Порошенко мовчачи посміхався.

Коли Зінченко закінчив, і пройшов повз Порошенка, той сам сів за стіл і почав говорити про провокацію з боку прем'єра Тимошенко, неправді й обмані, спробах його дискредитувати через бажання знищити його, як конкурента в боротьбі за владу.

У принципі, все те ж саме, що й сьогодні Порошенко каже про Тимошенко та інших своїх ворогах.

Саме тоді я вперше побачив той вираз обличчя, який з'являється у Петра Олексійовича, коли йому ставлять незручні запитання - від боротьби з корупцією до відпочинку на Мальдивах.

Посмішка, змішана з ненавистю...

Після цієї прес-конференції, Президент Ющенко відправив голову РНБОУ Порошенка у відставку, уся країна довідалася про його корумпованість, а я, завдяки своєму редактору Ігорю Власюку, довідався про спроби Порошенка та співтовариші, по-тихому, домогтися від Ющенко відставки прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.

Порошенко хотів сам очолити уряд. Однак, Тимошенко зіграла на випередження і знищила репутацію й кар'єру тодішнього голови РНБОУ.

Як мені здавалося, - назавжди.

Втім, у той час я зовсім не знав про фантастичне вміння Порошенко випливати після будь-яких факапоів.

Що й було причиною тих самих редакційних суперечок про те, хто ж таки більше лайно як людина - Порошенко чи якийсь там Третьяков. Причому, тільки зараз я повною мірою усвідомлюю, що обговорювалися тоді не людські якості, а фізичні характеристики.

Через майже 15 років після тих подій, мені по-людськи дуже шкода, що в Порошенко тоді не вийшло очолити уряд. І показати себе у всій красі таким, яким ми знаємо його зараз, - цинічним, хитрим, вивертким і жадібним. Людиною, яка піде на будь-який злочин заради прибутку.
До речі, після приходу Порошенко до влади я багато раз перечитував стенограму того скандального виступу Зінченко, який перед прес-конференцією виклав усі свої міркування Ющенку, але той відразу відправив його у відставку.

Особливо важливою мені видається ось ця цитата, яка багато чого може пояснити щодо сьогоднішньої конфігурації влади.

Контроль над судовою владою завжди цікавив Порошенко. Але отримав він його тільки в 2014 році.

Після відставки з посади голови РНБОУ, наш герой не сидів без діла, тому що залишався членом наглядацької ради Національного банку, за допомогою якого підтримував свою «присутність» у пресі, готувався до переобрання в парламент, активно співробітничав з американським посольством, виконуючи функції «інсайдера» і інформатора стосовно політичних процесів. Як сказали б при Януковичу, з яким він дуже активно співробітничав, - стукача. Вже після переобрання Порошенка нардепом в 2006 році по квоті «Нашої України», він надавав Штатам інформацію про коаліційні переговори між Ющенком ы Тимошенко.

Одна з телеграм посольства у Вашингтона, у якій описується зміст і враження від зустрічі посольських з Порошенко була опублікована сайтом Wikileaks.
У телеграмі посольства США в Києві в Держдепартамент від 28 квітня 2006 року, опублікованій Wikileaks, Порошенко названий інсайдером партії «Наша Україна».
У цей час велися переговори про створення уряду «помаранчевої» коаліції, причому, між «Нашою Україною» і блоком Юлії Тимошенко (БЮТ), які, врешті-решт, провалилися. У серпні 2006 року «антикризова коаліція» сформувала уряд на чолі з Януковичем.

У документі Wikileaks описується зустріч посла Хербста з Порошенком 28 квітня 2006 року в посольстві США, у ході якої посла цікавили розбіжності «Нашої України» і БЮТ.
Американський дипломат запитував у Порошенка, чи відповідає дійсності інформація про те, що Порошенко намагається домогтися арешту Олександра Турчинова.

«Під час зустрічі 28 квітня з послом інсайдер «Нашої України» (НУ) Петро Порошенко заперечував, що він стоіть за недавнім рішенням генерального прокурора Олександра Медведька видати ордер на арешт заступника Тимошенко Олександра Турчинова», - говориться в телеграмі посольства США.

«Порошенко скаржився, що Тимошенко не можна довіряти, підкреслював, що вона не була відвертою і принциповою», - уточнюється в документі. Порошенко заявив, що прогресу у формуванні «помаранчевої» правлячої коаліції поки немає, а щодо коаліції «помаранчевих» з партією Януковича висловив «90-процентну впевненість», що вона не відбудеться.

У свою чергу, посольство США сприйняло інформацію Порошенка з сумнівом. « Як і в багатьох випадках, коли ми чуємо про мотивації, цілі, характери й т.п. «іншої сторони» у коаліційних переговорах більшості, заяви Порошенко про його заклятого ворога Тимошенко і його протест із заявою про невинність щодо кроків Генпрокуратури проти заступника Тимошенко Турчинова треба сприймати з великим скептицизмом, навіть з більшим, ніж в інших випадках», - було зазначено в телеграмі. [ Тобто, там зовсім не дебіли сидять - Авт.]

Там же було зазначено, що Порошенко підозрюється в прагненні створити коаліцію з Партією регіонів. Яка врешті-решт й була створена, і Порошенко, за допомогою переговорів і гарантій лояльності банківського комітету Ради, зміг домогтися посади голови Ради НБУ.

Екс-перший замголови Адміністрації Президента Януковича Андрій Портнов пояснює таке маніакальне бажання Порошенко воювати зі своїми супротивниками нездатністю до компромісу. «Він грає тільки в одноходові комбінації. Не здатний до стратегічного мислення. І тому більшість його тимчасових соратників - на ділі є його ворогами, яких він сам створив», - говорить Портнов.