Петро П'ятий
Глава V.
Крах «помаранчевих» і газовий контракт Тимошенко

Автор: Олександр Онищенко

Людина, яка раніше належала до близького оточення глави держави, яка виконувала його найделікатніші доручення, вперше описує події, що шокують; епізоди про те, як Президент діє, як вибудовує загальнонаціональну систему корупції, яку очолює він сам.

Сьогодні, охоплюючи екскурсом історію незалежної України, варто відзначити, що Президент Віктор Ющенко був самим скромним і цивілізованим Президентом з усіх, кому довелось побувати у владі з 1991 року по теперішній час. За весь період своєї каденції він особисто нічого не забирав і не вимагав у представників бізнесу. Нікого не цькував, не шантажував, не мстив за колишні образи, не грав у реваншиста, не збирав на старість шаленими темпами.

Складалося враження, що Ющенка взагалі не цікавлять гроші. Те, що йому приносили, Віктор Андрійович, звичайно, брав, але сам здирництвом не займався. поводив він себе зовсім інакше, не так, як інші політики. Лиховісніші ролі грали члени його команди — майбутній Президент Петро Порошенко та майбутній генеральний прокурор Юрій Луценко, які на високих посадах при Ющенку саме й займалися тим, що посилено «трясли» бізнес і намагалися різними способами конвертувати свою владу в капітали. Злі токсичні орбіти оточення Ющенка. Обоє вони намагалися просувати й розставляти на ключові посади своїх людей, від яких потім вимагали «заносити» потрібні суми.

Наприклад, перший заступник міністра внутрішніх справ (нині вже покійний, тому його прізвище я називати не буду) тоді був людиною Порошенка. Він підтяг у владу Валерія Гелетея, якого поставили на чолі УБОЗу. Так Гелетей потрапив у число наближених до Петра Порошенка, що допомогло йому згодом очолити Міністерство оборони України.

Як і більшість людей, яких призначають по протекції, Гелетей виявився нікудишнім керівником і проявив себе на посаді дуже погано.

На нещастя, керівництво Гелетея прийшлося на воєнний час, і це коштувало життя сотням, якщо не тисячам українських солдатів.

У перший же рік після революції Порошенко розвернувся так широко, що це викликало справжнє повстання в оточенні Президента. Держсекретар Олександр Зінченко збунтувався проти Порошенко й зібрав скандальну прес-конференцію, на якій розповів про методи та апетити Петра Олексійовича. Резонанс був величезним. Сам Порошенко був у жаху. Багато хто тоді вважав, що це кінець його кар'єри, що він зовсім зарвався та втратив почуття міри. Ніхто тоді не міг і припустити, що Зінченко розпинав майбутнього Президента і що, всупереч скандалу, Порошенко зуміє продовжити кар'єру у великій політиці.

Інфантилізм Ющенка породжував чвари в його оточенні. Новий Президент, на відміну від Леоніда Кучми, не здатний був вибудувати комунікації між своїми людьми, стримувати їхні амбіції та затвердити перед ними свій незаперечний авторитет. Він законсервував банку з павуками, які готові були вжалити й з'їсти один одного, тому «помаранчева команда» швидко розпалася.

Восени 2005-го після конфлікту з Петром Порошенко зі скандалом була відправлена у відставку з посади прем'єра Юлія Тимошенко. Після цього вона стала активно перетягати ковдру влади на себе, а Ющенко рік за роком лише втрачав вплив, популярність і рейтинги. Усвідомлюючи, до чого все йде, представники «помаранчевої команди» стали поступово переповзати зі стану «помаранчевих» у стан «серцевих» (партія Юлії Тимошенко з малюнком серця на прапорах. — Прим. авт.). На позачергових виборах 2007 року «Наша Україна» показала дуже низький результат. А от партія Тимошенко, навпаки, перетягнула на себе більшу частину електорату «помаранчевих».

Завдяки успіху на виборах Тимошенко змогла в другий раз очолити Кабмін. Тоді всім здавалося, що наступною вершиною, яка їй скориться, буде Президентський пост. 2008-2009 роки стали піком могутності Тимошенко. ЮВТ стрімко набирала політичну вагу. Але чим менше часу залишалося до виборів, тим гострішим ставав конфлікт між Тимошенко і Ющенком. Зрештою вибухнула справжня війна, у ході якої два лідери Помаранчевої революції стали один одного знищувати. Янукович спостерігав за цією чварою збоку й потирав руки. Він у підсумку й виявився переможцем у цій війні.

Конфлікт Президента й прем'єра закінчився крахом для них обох.

Незважаючи на те, що Ющенко був досить зручний великому бізнесу і влаштовував усіх, йому не вдалося втриматися у владі. Тимошенко цілеспрямовано знищувала його як політика. Рейтинг Президента упав.

Але в цій боротьбі Юля дуже сильно підірвала і свої власні позиції.

Спостерігаючи за її агресією й наполегливістю, бізнес став її побоюватися. З ціє ж причини відвернулися і багато виборців «помаранчевих», які просто не захотіли йти на вибори й уступили ініціативу електорату «донецьких».

У результаті війни між Ющенком та Тимошенко на початку 2009 року з'явився той самий скандальний «газовий контракт», за який Тимошенко судили, посадили й дотепер звинувачують у державній зраді. І хоча відповідальність за нього поклали на людину, що поставила підпис, насправді договір був більше помилкою Ющенка, ніж Тимошенко.

Через конфлікт із Президентом Тимошенко поставила собі за мету знищити газову прокладку «Росукренерго», з якої годувалося оточення Ющенка. Ця прокладка, як і інші аналогічні структури, створювалася з дозволу Москви, яка в такий спосіб дозволяла заробити українському керівництву. Але до початку 2009 року Ющенко остаточно зіпсував відносини із Кремлем і став для Росії найбільш дратівним фактором. Тому Росія усе більше посилювала свою позицію і висувала Україні усе менш вигідні умови за газовим контрактом. Наслідки всього цього змушена була розгрібати саме Тимошенко, яка намагалася поводитися стосовно Росії більш дипломатично.

Юлія Тимошенко прагнула сподобатися Кремлю і довести свою надійність на тлі «неадекватного» Ющенка. За це згодом її стали звинувачувати в зайвих симпатіях до Путіна. Хоча насправді ціль Тимошенко була дуже прагматична та беземоційна стосовно справи. Нічого особистого, тільки бізнес. Їй потрібний був газ. А через політику Ющенка росіяни перекрили вентиль. Тимошенко вдалося добитися усунення з газової схеми «Росукренерго» і позбавити Ющенка серйозного джерела доходу напередодні виборів. На Банковій через це шаленіли від люті. На Тимошенко обрушився шквал критики за новий контракт, за яким ціна на газ виявилася суттєво вищою, чим це було раніше.

Але російський газ у тому році був дорогим не тільки для України. Він був дорогим для всіх клієнтів «Газпрому». Чи можливо було в тій ситуації підписати кращий і вигідніший контракт? Прямо скажемо, шансів було небагато. Насправді це був у цілому стандартний контракт для європейської країни, у якому не було нічого незвичайного.

Після того, як контракт був підписаний, конкуренти Тимошенко, Янукович і Ющенко, стали в один голос говорити, що нова ціна непосильна для України. Що високі ціни на газ уб'ють українське виробництво. Але проблема була не в цінах на газ, а в низкій енергоефективності української економіки. Германія, Словаччина, Польща купували газ у Росії практично по тій же ціні. При цьому їх економіки продовжували нормально розвиватися, а виробництво тільки росло.

Крім того, кажучи про контракт Тимошенко, необхідно зважати не тільки те, скільки Україна платила за газ, але й те, скільки Україна одержувала за транзит газу через свою територію. А одержувала мільярди. Про це недоброзичливці Тимошенко сьогодні вже не люблять згадувати.

За транзит Україні платили живими грішми. І гроші ці були чималі. Проблема була ще й в тому, що ці гроші йшли на «Укртрансгаз», і там уже освоювалися керівниками відомим корупційним способом. Якби ці гроші направлялися в бюджет, то ситуація виглядала б зовсім інакше. По суті, це була свого роду знижка для України, і якщо підрахувати все як належить, то стане зрозуміло, що наше становище було не гірше, ніж в інших.

Проте газовий контракт зіграв лиховісну роль у долі Тимошенко й коштував їй декількох років волі. Янукович скористався ситуацією, до створення якої приклав руку Ющенко, і ізолював конкурентку. Лише завдяки Майдану Юлі вдалося вийти на волю.

Втім, сьогоднішні опоненти Тимошенко також люблять згадувати той самий контракт і фактично продовжують гнути лінію «злочинної влади».

Газові угоди з Москвою напевно стануть одним з основних «хітів» майбутньої Президентської кампанії й будуть використовуватися опонентами Тимошенко для її дискредитації й надалі. Але повернемося в наші дні. Революція, анексія Криму, початок війни з Росією. Переворот влади, втеча Януковича, вибори на виборах, інаугурація Президента, Петро Олексійович став Президентом, а я — пішов до нього на роботу. І от далі починається найзахоплююча частина цієї книги. Дивовижно, але хресним батьком, який вже в нинішній час посвятив мене у секрети служби гарантові, став тямущий український політик грузинського походження Давид Жванія.