Петро П'ятий
Глава XVII.
Президент «сліпого трасту»,
або Як ПОПа став фігурантом #panamapapers

Автор: Олександр Онищенко

Людина, яка раніше належала до близького оточення глави держави, яка виконувала його найделікатніші доручення, вперше описує події, що шокують; епізоди про те, як Президент діє, як вибудовує загальнонаціональну систему корупції, яку очолює він сам.

Російський підприємець Олександр Лебедєв випустив нову книгу «Полювання на банкіра». У передмові бізнесмен не без досвіду міркує над тим, чим відрізняється життя мільярдера від життя людини середнього статку, за умови, що останній знаходиться в злагоді із самим собою й навколишнім його світом.

За спостереженнями автора, головна відмінність — в об'єктах нерухомості.

Середній учасник списку Forbes має принаймні один бізнес-джет, п'ять-шість вілл і квартир, яхту, іноді дві. Решта грошей — у бізнесі.

Вивчаючи багатих зблизька, Лебедєв знайшов пряму залежність між враженням, яке справляють ці люди, і інвестиціями в real estate на сотні мільйонів доларів. Ось цитата із книги: « Чим більше інвестовано, тим менш симпатична людина. У неї згаслий погляд, сумний вигляд, кепський характер і малоприваблива зовнішність. Це результат постійних спроб придбати те, що можливо добути лише докладаючи значних власних зусиль, волі й праці. Куди приємніше люди, яких багатство не зіпсувало, такі собі Воррени Баффети, які їздять на таксі у себе в Омасі».

Лебедєв, напевно, ділився враженням переважно про російських багатіїв, але мимоволі описав українського Петра Олексійовича Порошенка.

У постмайданній індустрії політології виникла популярна думка про те, що багатий бізнесмен, який дістав трон, —це подарунок для народу.

Мовляв, свій особистий поріг споживання він уже встановив, а отже, красти й грабувати в нього вже немає потреби. Неначебто наївся й ситий, а тому всі сили й думки будуть спрямовані на побудову міцної держави, на благо батьківщини. Він не буде витрачати гроші бюджету на літаки та польоти в дипломатичні турне (адже в нього є свій), він не буде відбирати бізнес, адже в нього є свій (навіщо йому чужий бізнес), і так далі.

Однак ця теза є хибною, так само, як і думка, що країні потрібен багатий Президент. Країні потрібний щедрий Президент, чесний Президент.

Без тваринної кротячої пристрасті нагромадити на старість побільше — на офшорних рахунках, і без маніакального бажання підім'яти під себе всі фінансові потоки і стати головним серед підземних кротів.

Здається, я зрозумів, у чому головне лихо Порошенка, яке зіграє з ним гіркий жарт. Він прийшов у непростий історичний момент на посаду, яка в очах простих людей вважається створеною для богообраних. Доля подарувала йому шанс стати лідером багатостраждальної нації, щоб вивести Україну на рейки успішної та процвітаючої держави. Попередники наробили масу помилок, сучасники дали йому шанс, і народ проголосував за єдино можливого кандидата. Порошенко виграв вибори і на блюдці одержав верховну владу, однак так і не взяв на себе місію мудрого правителя великої держави. Замість місіонерства він віддав перевагу грошам: гроші, більше грошей, ще більше грошей… Він не зумів перешикуватися і поміняти ранжир пріоритетів. Тільки цим я можу пояснити його небажання продавати карамельну фабрику «Рошен» у російському Липецьку протягом тривалого часу. Тільки цим я можу пояснити і той факт, що Петро Олексійович, Президент України, став фігурантом світового офшорного скандалу.

Липецька кондитерська фабрика стала для Президента Петра Порошенка прокляттям. Солодкий актив великого скандалу — одна з головних іміджевих загроз, що дозволяли з першого дня Президентства викривати главу держави в нещирості та брехливості. Погодьтеся, складно вірити людині, яка називає Росію країною-агресором і одночасно сплачує там податки, створює робочі місця, на яких роблять ласощі російські громадяни. Складно вірити людині, яка обіцяє продати свій бізнес, однак не робить цього, продовжуючи займатися підприємництвом на посаді глави держави. Довгий час льодяники, вироблені на Липецкій фабриці та куплені в Криму, роздаровували в якості сувенірів у Києві. Мовляв, подивиться, Президент воює, обурюється фактом анексії Криму, а льодяники-то — на поличках магазинів захопленого півострова.

Гібридність дій породжувала негарні чутки. Сам факт того, що підприємство функціонує, як би вказував на наявність якихось схованих від сторонніх очей домовленостей між Президентом України й Кремлем.

Технологи Банкової намагалися викрутитися із цього іміджевого скандалу.

Тема Липецької фабрики була під забороною. Блок поставили не тільки на кулуарні плітки, але й на обговорення теми на всіх провідних телеканалах, де Банкова встановила владу і контроль. Новини про зростаючі продажі знімали за гроші з інтернет-сайтів. У ЗМІ активно просували ідею про те, що Липецька фабрика конанає, актив знищений діями російської влади. «Фабрика до ладу не працює: російська влада регулярно знаходить приводи паралізувати її діяльність», — написав у своїй книзі «Четверта республіка» відомий літератор і екс-глава Адміністрації Президента Борис Ложкін. Правда, він писав про це, коли ще в Адміністрації працював, але не думаю, що думка його помінялася.

Трохи пізніше з'ясувалося, що на фабриці справи йдуть добре. Пара сміливих журналістів добралися до російської глибинки і з’ясували, що з фабрикою все гаразд. Ніхто активи не чіпав, більше того, колектив російських робітників Порошенка там шанує і любить — за високі зарплати, за робочі місця, за добре відношення. Однак фотокадри виробничих стрічок процвітаючої Липецької фабрики в Росії виявилися лише цукерками на тлі подій, що розгорнулися трохи пізніше.

Навесні 2016 року спалахнув «Панамагейт» — світовий офшорний скандал, що утворився витоком конфіденційних документів панамської юркомпанії Mossack Fonseca & Cо. Німецька газета Süddeutsche Zeitung одержала матеріали з анонімного джерела. Німці поділилися інформацією із групою міжнародних журналістів і колективно пролили світло на те, яка кількість впливових політиків по всьому світу використовує офшорні схеми — простіше кажучи, ухиляються від податків усередині держав, де мають становище і владу. Розголосу надали приховану власность політиків, у числі яких було 12 діючих і колишніх глав держав. Петро Порошенко був серед них — вишенька на торті, рошенівському торті. Завдяки скандалу вперше стало відомо, що в серпні 2014 року, коли українська армія потрапила в котел під Іловайськом, Президент відкривав у Панамі офшорну компанію. Тобто український Президент, який обіцяв перед виборами продати активи своєї кондитерської компанії «Рошен», натомість перевів їх в офшорну компанію на Британських Віргінських островах.

Цікаво навіть не те, що Порошенко не планував продавати «Рошен», — хто знав Президента, той розумів, що він скоріше сам з'їсть усю рошенівську продукцію, ніж зробить це.

Цікава реакція Президента і його команди на скандал. Перші дні вони колективно мовчали. Всі чекали прес-конференції Президента. Її не було, Президент полетів у відрядження, де, мабуть, відключили всі засоби зв'язку. В АП почалася паніка. І тільки через деякий час обслуга гаранта нарешті знайшла час пояснити: сказали, що Президент пішов таким шляхом, щоб зробити свою компанію привабливішою для іноземних інвесторів.

Політичні опоненти, звичайно, звинуватили Порошенка у спробі уникнути сплати податків і публічній брехні — в 2015 році на тлі загальної моди декларувати свої активи він не вказав, що володіє «офшоркою» і тим самим порушив закон. До слова, лідер радикалів Олег Ляшко, поки з ним не сталася кардинальна метаморфоза (тобто поки він не став клоуном Банкової), закликав Президента піти у відставку.

Порошенко виявився легкодухим, йому не вистачило рішучості зробити заяву в розпал скандалу. Спроби його консультантів і лобістів виправдатися виглядали безглуздо й непереконливо, вони так і не змогли чітко пояснити, для чого була створена «матрьошка».

Чи варто говорити, що скандал зам'яли. Що тему заморозили в трансляції телеканалів. Українських авторів-журналістів, у тому числі й Дмитра Гнапа, про якого я вже згадував, дискредитували, накрили хвилями чорного піару, щоб знизити ціну їх слова, щоб їм перестали вірити й дослухатися, — типове спосіб режиму Порошенка.

Пізніше Президент пояснив, що створив офшорну компанію, щоб передати свій бізнес в «сліпий траст». Втім, яка логіка у відкритті офшору з такою метою, — цього він так і не пояснив. Тему закрили.

Через рік з'явилася друга частина «Панамагейта», і нові документи, опубліковані журналістами по всьому світу, пролили світло на поведінку Президента: його цікавив не «сліпий траст», а ухилення від податків. З переписки, оприлюдненої в Мережі, стало зрозуміло, що юристи Президента «пробивали» варіанти офшору в інших державах і листувалися з колегами з островів, де майже не треба платити податки.

Щоб не переказувати цю епістолярну драму, просто процитую лист юристів української фірми Avellum, адресоване колегам з фірми Appleby на острові Мен:
«Справа надзвичайна делікатна. Ім'я клієнта — Петро Порошенко. Ми працюємо над реструктуризацією його кондитерського бізнесу (Рошен). Для одержання доступу до міжнародних ринків збираємося створити нову холдингову компанію групи в Люксембурзі.

Під нею буде голландський субхолдинг, який буде володіти усіма оперуючими компаніями. Для податкових цілей над люксембурзькою компанією буде кіпрська фірма. Вона буде мати офшорну компанію — ми віддаємо перевагу БВО, але острів Мен також може підійти… вона буде володіти акціями й одержувати дивіденди. Продаж акцій можливий у певний момент (якщо інвестор запропонує гарну ціну)», — говориться в листі.

Як правило, таку схему використовують на випадок, якщо бенефіціар завтра втратить владу, а його бізнес, скажемо, спробують націоналізувати. Таким чином, у менеджерів з'явиться можливість відстояти свої права в суді — у рамках угоди по захисту інвестицій.

За іронією обставин, компанія Appleby відмовилася мати справу з юристами Порошенка через «репутаційні ризики».

«Із сьогоднішніми заголовками "Президент України Петро Порошенко пообіцяв відплатити проросійським сепаратистам, які збили літак з 49 військовими", ви можете відразу бачити репутаційні ризики від співробітництва з ним, оскільки відомо, якою буде помста… На мою думку, це не варто того, щоб ризикувати», — приводять автори викриттів слова комплаєнс-директора Appleby Роберта Вудса.

Провладні спікери вихопили цю думку й перевернули піраміду аргументів — стали всім розповідати, що Президент такий суперпатріот, такий гроза-жах для росіян (ну так, з бізнесом у Росії), що росіяни йому обов'язково помстяться. Appleby побоялися росіян, тому офшор не відкрили, — заплескали в долоні фанати режиму.

В реальності все було куди банальніше — з Петром Олексійовичем вже тоді ніхто не хотів мати справу. Респектабельні компанії від нього взагалі шарахалися. Саме тому в серпні 2014 року фірма Avellum звернулася до скандальної Mossack Fonseca у Панамі, яка виявилася не настільки розбірливою в клієнтах. Думаєте, Порошенко зробив висновок після всього? Ні, у приватних бесідах він нахвалював свого інвестиційного банкіра Макара Пасенюка й навіть не відсторонив його від справ після скандалу, який буде коштувати йому не тільки кар'єри, але й комфортної пенсії — я переконаний.

Найсмішне, що Президент міг стримати слово й продати свій бізнес, як обіцяв. Фортуна дала йому шанс. За даними агентства Bloomberg, в 2014 році компанія Nestle хотіла купити Roshen за мільярд доларів, але сторони не зійшлися в ціні. Порошенко оцінив корпорацію в три мільярди доларів. В той момент активно шукали покупця, вели переговори ще із двома компаніями. Сподіваючися на те, що хтось запропонує більше, ніж швейцарці, створили офшорний ланцюжок — під продаж, щоб не заплатити податки. Якби Порошенко й менеджмент «Рошена» прийняли тоді пропозицію компанії Nestle — одержали б мільярд і заплатили в бюджет 170 мільйонів доларів податків. А якби продали через ланцюжок офшорних компаній, то заплатили б тільки 5 тисяч доларів щорічного платежу з обороту. Є така невиліковна хвороба — «жадібність фраєра».

Розповім анекдот в тему. Старий піймав золоту рибку, а вона йому каже: «Знаєш, чоловіче, життя зараз божевільне, тому ніколи мені отут з тобою торгуватися… Загадай одне, найголовніше, своє бажання — і розбігаємося». Старий починає гарячково міркувати, що ж йому таке загадати, щоб було найголовніше. І отут його осяяло! «Хочу, — говорить, — щоб у мене ВСЕ було!» «Ок, — відповідає рибка, — не питання! У тебе все БУЛО!»