Петро П'ятий
Вступ

Автор: Олександр Онищенко

Людина, яка раніше належала до близького оточення глави держави, яка виконувала його найделікатніші доручення, вперше описує події, що шокують; епізоди про те, як Президент діє, як вибудовує загальнонаціональну систему корупції, яку очолює він сам.

Одного разу я заїхав у гості до Петра Порошенка, він ще не став Президентом демократичної України, але вже зріс амбіціями, вважав себе людиною солідною і вельми значущою. Мій візит збігся із приїздом автодилера, який підігнав до порога маєтку Петра Олексійовича новий мерседес. Майбутній Президент уважно оглянув лакшері-покупку, обійшов трьома колами, притерся, провів пальцями по блискучому покриттю, пощупав шкіряну оббивку, взяв документи в руки, щоб закрити чек, і раптом — завмер. — А чого сума більше, ніж домовлялися? — грізно запитав він.

Менеджер побілів. Мова йшла про різницю в кілька тисяч гривень.

Автодилер пояснив, що ціна трошки виросла через те, що виробник додав якусь деталь — чи то гачок, чи то дзеркало, чи то якусь ручку. Порошенко обурився, розпалився й кинув, що відмовляється від купівлі, хоча на тлі загальної суми чека різниця була копійчана.

Петро Олексійович розвернувся і пішов, залишивши збентеженого автодилера.

Це був тизер до моєї книги. Чим закінчиться драма — незабаром довідаєтеся, коли дочитаєте вступ до кінця. А поки — про головне.

Є п'ять причин, чому вам варто прочитати цю книгу.

Перша — п'ятий Президент незалежної України.
Книга майже вся про нього. Можливо, ви розраховували на інших головних героїв, але в цій книзі не знайдете чергову сповідь збіглого олігарха з мемуарами про минуле на кшталт «як ми будували капіталізм». Ця книга не про минуле, а про сьогодення. Про першу особу держави, в руках якої знаходяться мільйони українських доль. На відміну від багатьох європейських країн і народностей, де політики живуть відособленим життям, Україна — інша країна, складна, мінлива, де в щільному хитросплетінні зійшлися політика, бізнес і соціум. І щоб розсікти цей гордієв вузол, знадобляться роки, віртуозна дипломатія, а може й, як у легенді, — удар мечем.

У сьогоднішніх історичних реаліях політичний вибір - доленосний для народу, ціна помилки занадто висока — загублені для держави роки, розпатлана країна, поламані долі. В Україні ще поки занадто багато залежить від політики, а політика поки занадто сильно залежить від однієї людини — Президента. У цій книзі не я головний, книга — про Головного. Або про те, ким він себе вважає.

Причина друга — «п'ята колона».
Книга про те, як вона створюється. Волею обставин я став одним із тих, хто опинився в цій «п'ятій колоні». Я довго спостерігав Президента з близької відстані, сподівався побачити в ньому людину, здатну зробити з країни, де він виховувався і жив, успішну конкурентну державу, однак, як не придивлявся, нічого не побачив. Напроти, я підійшов так близько, що зміг розглянути зворотну сторону — виворіт віртуальної реальності, яку Петро Порошенко малював перед західними партнерами й прихильниками Революції Гідності. Я побачив, що діється за лаштунками, коли в країні йде війна, гинуть люди: шириться корупція й будується диктатура. Коли Порошенко зрозумів, що я випав з-під його зачарування та контролю, коли він здогадався, що я більше не готовий торгувати з ним на цьому ярмарку марнославства, усе змінилося. Із друга й партнера Президента я перетворився у втікача, особистого та державного зрадника. У лічені дні. Коли ж я випав на узбіччя, з’ясувалося, що нас там таких — ціла компанія. Це додало мені сил і впевненості в тому, що книгу варто випускати.

Причина третя — п'ять олігархів.
Президент заявив, що курс країни націлений на деолігархізацію, і натякнув, що прибере всіх основних, п'ятірку найбагатших, які, за його словами, «сіють хаос у країні». Про хаос — це фраза для телеефірів і гучних інтерв'ю. За кадром Президент завжди висловлювався простіше, на зрозумілій нам мові. «Ніхто не має заробляти. Вони всі повинні сидіти в мене на зарплаті», — як мантру повторював Президент. Деолігархізація по-новому — це не означає забрати все в багатих і роздати все бідним. Це не значить зменшити вплив багатих людей на економічну політику країни. Це значить просто стати головним серед них, відібравши весь ресурс і вплив.

Механізм підпорядкування завжди однаковий. Спочатку Порошенко затягає великими грішми, визначає ставку щомісячних платежів — за лояльність, службу й відданість. Потім вивчає й вичікує, доти, поки людина оступиться, загальмує або не впорається із дріб'язковим дорученням — і в капкан його. Коли людина обкутана залежністю, Президент збиває гонорар. Удвічі, втричі, до нуля. Через три місяці він повідомляє, що грошей не буде, а якщо є бажання сперечатися й огризатися, то нагадує, що в нього на цю людину - маса компромату.

Шантажує. Загрожує. Президент. Масштаб почуваєте?

Причина четверта — п'ять років.
Ще п'ять років при владі, якщо Порошенко піде на другий Президентський строк. Ідеологічно шанси й рейтинг у нього нульові, технічно — вони високі, тому що Президент і його команда мають намір купити майбутні вибори. Питання життя або смерті. У цій книзі не тільки про великі гроші в таємних коморах влади, але й про способи їх «видобутку», про мотивацію залучити великий, дуже великий ресурс.

Я довго думав, чому Президент такий жадібний, адже він багатий і в нього, по ідеї, давно вирішені всі господарсько-побутові проблеми. Згодом я зрозумів, у його розумінні влада — це гроші, а гроші, особливо великі гроші, добути без влади, у його випадку, неможливо. З першого дня вступу у свою посаду Президент позначив пріоритетну мету — піти на другий строк. Не упустити цю владу й зробити все для того, щоб пролонгувати свою велич. І завдання на найближчі роки — знешкодити супротивників, зробити так, щоб у країні залишилася тільки одна багата людина, тобто він.

Оточений безвольною й безталанною обслугою, яка допомагає йому залишатися багатим. Всі будуть співати дифірамби за срібняки. Усіх інших, народ, він назве юрбою, — перетворить в «свою державу» азіатського типу, де в пошані ідолопоклонство. Люди з волею в оточенні Петра Порошенка надовго ніколи не затримувалися. Така натура. За віртуальною реальністю ховається диктатура. Ті, що чинять опір, розумні й активні виїдуть, а ті, хто залишиться, або підуть на службу до Головного, або ж перетворяться сучасний тип рабів.

Мета цієї книги — попередити катастрофу, відкрити завісу віртуальної реальності й показати, яким комерційним насправді є побут царя.

Ну, й п'ята причина.
Читач обожнює інтимні історії про перших при владі, легенди, що народжуються за лаштунками, коли все видається настільки абсурдним, що можна подумати, начебто те, про що розповідається в цій книжці — художня вигадка. На жаль, це не легенди, це – політпорнографія, і абсурду тут цілком достатньо.

А тепер я повернуся до тизеру про мерседес, з якого почав. Отже, фінал драми. Порошенко пішов і не купив мерседес. Через невелику різницю в сумі. Його засмучена дружина Марина підійшла до дилера й тихенько попросила віддати ключі та не звертати уваги на істерику чоловіка. А забраклі гроші за детальку вона потім довезе.

Книга, напевно, не так про жадібність і дріб'язковость великих людей, як про чоловічі емоції у великій політиці.