СКАСУВАТИ НЕ МОЖНА ВІДХИЛИТИ,
АБО ЗНОВУ ПРО УКРАЇНСЬКУ НЕДОТОРКАННІСТЬ.

Гіркий сміх викликає спроба кожного разу (зараз це справа Навинського) слухати прокурора, коли він вчить юридичних тонкощів членів комітету ВР, що Рада – не суд і не має права вимагати обґрунтування зняття наднедоторканності. Але для чого тоді існує конституційна норма надання згоди?

Якщо вже філософствувати, то хотілося б наголосити, що люди за право на недоторканність ,ту, яка надана кожній людині (ст. 3 та ст. 29 Основного Закону), і категорично проти додаткової – наднедоторканності - депутатів, суддів, президента. Люди хочуть почути:

• чому депутатів, суддів, президента відгородили від закону дверима, а самі двері забили конституційними кованими цвяхами?

• чому віддають перевагу витягувати кожного разу депутата чи суддю на зустріч із законом через вікно, а не одчиняють настіж двері, аби у закону був відкритий доступ до наразі недоторканого?

• чому, коли вам потрібно, ви приймаєте будь-що, навіть на посаду генпрокурора людину без підтвердженої юросвіти, а скасувати чотири статті в Конституції неспроможні?

Скільки ще мають говорити всі і скрізь, що Конституція, побудована на суперечних аксіомах - загальної рівності усіх перед законом і неоднакового статусу перед законом окремих громадян в порівнянні з іншими – буде у всіх проявах (законодавчих, судових, загальносуспільних) приводити знову й знову до нерозв’язаних протиріч, м’яко кажучи.

Може, надоїсть врешті-решт лазити через вікна?