The man who lives rich not for the good of the community but only for himself, lives disgraced
(Людина, яка живе багатою не на благо суспільства, а тільки для себе, живе у безчесті)

Людина, яка живе багатою не на благо суспільства, а тільки для себе, живе у безчесті.
Чому цей перефраз відомих слів Ендрю Карнегі: «…the man who dies thus rich dies disgraced» (укр.  «…людина, що помирає багатою, помирає в ганьбі») є сьогодні в Україні таким актуальним?
Відповідь на це питання не складає ніяких труднощів для будь-якого пересічного українця, який знає достеменно своє життя і бачить щодня життя тих, хто бореться «за покращення» його життя.
З одного боку - жалюгідні зарплати і пенсії, милостини в якості пільг та субсидій, відсутність можливості мати якісне харчування, освіту, якісне медичне обслуговування, якісні житлові умови, наявність боргів замість рахунків в банках, а з іншого - латифундії, палаци ще й по декілька квартир в додаток, яхти, найдорожчі автівки, мільйони в банках і готівкою вдома «на полиці», приватні музеї і ще багато-багато чого... Ще й отримана матеріальна допомога, щоб якось покращити таке «злиденне» життя владців.

Що казати про тих, хто на «самісенькій горі», коли, як стверджують, звичайний слідчий прокуратури задлекларував стільки майна і на такі захмарні суми, що язик віднімається, аби описати тут «нажите його непосильною працею».
Я пишу це і думаю: скільки в нас таких правоохоронців, скільки розвалених справ вони «підняли на гора», щоб накопичити «своє чесне» і скільки з’явилося душнвно скалічених громадян від такої їх «чесної правоохоронної» праці?
Найстрашніше, що такі речі, крім декількох – для піару, прикриваються і злочинці та правопорушники не притягаються до відповідальності. Навіть попри повідомлення громадян про скоєні правопорушення. А там дивись, і підвищать на посаді і платню збільшать, а може, й нагородять за доброчесність.

Кому і чому потрібні неуки і профнепридатні в правоохоронних органах і всілякі «перевірки доброчесності?»

Ендрю Карнегі, один з найбагатших людей в історії усіх часів, за версією Finance.ua, що володів власним капіталом у $400 млрд, стверджував: «Накопичення багатства — найгірший різновид ідолопоклонства. Ніякий інший ідол не має такої руйнівної сили, як поклоніння грошам».
Та хіба це є гальмами для тих, хто вважає себе в Україні елітою? Ну, сходять в церкву, дорогу до якої вони вже добре знають, - відмолять ідолопоклонство…

Ми вже згадували думки людей в статті
Чому Україна не може покінчити з Росією, або як українське та російське бидло зрослося на молекулярному рівні

«...Любов до вульгарної розкоші — показна риса бидла, що дорвалося до влади. …Найбагатші люди планети, що заробили статки своєю працею й розумом, жертвують більшу їх частину на добродійність, а ці … хизуються награбованим... вони не тільки бундючаться, вони смакують, вищиряються, абсолютно впевнені в повній безкарності. Адже хтось дає їм таку впевненість?»

Не можу не привести тут ще слова Карнегі : «Головною метою  є допомога тим, хто й сам допомагатиме собі. Ані окремі особи, ані окремі народи не стануть кращими після отримання милостині».
Чи потрібні Україні транші світового банку, міжнародна милостиня, якщо неосяжні суми лежать у субєктів владних повноважень «на полиці», в банках – скляних і фінустановах?
Чи на покращення життя пересічних громадян йде міжнародна допомога, якщо вона опиняється врешті-решт не в тих кишенях? І хто буде надалі її давати для такого призначення?

І про те, що найприкріше. Про війну, про бенкет під час чуми. Колись я думав, що причина того, що Путін посмів здійснити агресію, крім інших умов, полягає на 40 відсотків в тих жахливих умовах життя пересічних громадян і в тому, що «еліта» бундючиться і хизуються награбованим. Тепер, з огляду на декларації, моя переконаність зросла до 90 відсотків.