Кожна наука починається з прийняття початкових вихідних положень - аксіом, що приймаються без доказів і лежать в основі інших положень, які виводяться з початкових або принаймні не суперечать їм. Це стосується будь-якої науки, в тому числі такої як загальне право, державне право, в т.ч. право, наприклад, держави Україна, аксіоми якого закладені в Конституції України.
«Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде...», - влучно зауважив поет, бо, справді, від того, якими будуть ці положення, багато чого буде залежати…
Мабуть, ті, що читають ці рядки погодяться, що прийнята без доказів система аксіом:
1) бажано має бути вільна від положень, що можуть бути виведені з наявних інших;
2) обов’язково має бути вільна від суперечливих положень.
Остання умова є вкрай необхідною, інакше на підставі суперечливих вихідних положень постійно будуть з’являтися утворені все нові і нові логічно хибні взаємосуперечливі положення.
А тепер давайте звернемося до аксіом, закладених в Конституції України. Наведу декілька положень.
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
А ось інші положення.
Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність...
Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності ...
Стаття 126. …недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України…
Стаття 149. На суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії… недоторканності...
Останні положення вводять особливий порядок притягнення до відповідальності людей, що є народним депутатами України, Президентом, суддями судів загальною юрисдикції, суддями Конституційного Суду України.
Чи можливо людину, що виконує службові обов’язки, поділити на посадову особу і людину (громадянина), відокремивши таким чином два суб’єкти для правової відповідальності? Відповідь на це питання може виявитися складною лише для першокласника.
Особливий – значить неоднаковий відмінний порядок, передбачений для всіх інших громадян; відповідати за Законом, чи Закон для них не буде Законом, у випадку цих осіб, - вирішує не суд, а інші особи, що привласнили ці функції, наприклад, депутати тощо.
Між тим, стаття 124 Конституції України однозначно говорить, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже, вислід один. Статті 89, 105, 126, 149 Конституції України вносять протиріччя в систему положень Основного Закону держави Україна, мають негативне значення для функціонування держави і мають бути невідкладно скасовані. Натомість необхідно прописати чітко і однозначно прописати виключний перелік дій цих осіб, пов’язаних з виконанням їх повноважень, в законах, що стосуються їх статусу.
Те, що в Конституції не повинно бути положень вказаних статей, народ говорить давно. Однак, як припускало суспільство і що підтвердило життя, носії суперечливих прав по відношенню до прав решти громадян не збираються ставити себе на рівень з народом.
Хто мав би зробити перший крок, аби зрушити вирішення проблеми? Мабуть, логічніше було б внести саме Президенту законопроект про скасування ст.105. Проте жодний з президентів, починаючи з Кучми, цього не зробив. Не зробив такий крок і Ющенко, який позиціював себе як демократ демократів. Міг би, маючи на той час всі можливості в Раді, судах, міг би, але демократ Ющенко не поборов в собі монократа Ющенко.
Не став скасовувати ст.105 і Порошенко. А міг би. Власним прикладом - "роби як я, роби зі мною". Мабуть і тут небажання опуститися до рівня народу і реально зробити крок, аби гарантувати рівність прав громадян, для гаранта виявилася не під силу.
Чи скасують статті 89, 105, 126, 149 Конституції України ті, хто має на це право, піклуючись, як говорить та ж Конституція, про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями?
Чому, маючи Закон і Пророків, «недоторканні» не намагаються чинити справедливость і утверджувати справжню рівність? Відповідь на питання – їх менталітет, їх моральні цінності.
Двадцять років з пам’ятного 1996 довели справедливість теореми Гьоделя, перефразуючи яку зауважимо: засобами системи неможливо виправити протиріччя даної системи. Виправити становище міг би народ як законне джерело влади в останній інстанції через свій згуртований голос вимоги до влади, яку він тимчасово призначив владою. На жаль, на противагу небажанню «недоторканних» позбутися недемократичних привілеїв наразі суспільство не визріло, аби протипоставити свою зрілу державницьку волю і домогтися скасування цих ганебних для демократичної держави норм.
За таких обставин залишається лише сподіватися на добру волю потентата: «недоторканні» можуть «поступитися» і «підшаманити» трохи. Але не більше, ніж потрібно, аби створити вигляд змін; вони ніколи за доброї власної волі не поступляться і не виправлять повністю цих норм Конституції, які не дають можливості побудувати життя в суспільстві на засадах рівності, громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…
Читайте ще
Інакшість в Конституції України: добро чи зло?
Недоторканність: запорука правосуддя чи свавілля?
Недоторканність. Чи так вона конче потрібна? І кому?
Розмова депутатів про недоторканність (рими)
