posts

ГОЛОВНА - ДОПИСИ

КУЛЬТ ПУТІНА, ПІДСТРЕЛЕНИЙ «БУКОМ».

Субота, 15 серпня 2015 р. Російська навала. День війни: 535

 

Продовження.

ВІД ПРЕМ’ЄРА ДО ПРЕЗИДЕНТА.
Нелегко було отримати ключі від головного кабінету в Білому домі, але ще важче було зберегти їх за собою. А бажаючих заволодіти ними було достатньо. Справа в тому, що у серпні 1999 р. фізичний стан тодішнього Президента був настільки жалюгідний, що найвища влада в державі ніби висіла в повітрі і чекала на того, хто б її підхопив. А найлегше було дотягнутися до неї і приватизувати її саме з кабінету прем’єра.
Та коли 9 серпня 1999 року Путін отримав штурвал урядової машини, він стикнувся з серйозними проблемами.
По-перше, економіка Росії була лише частково склеєна попереднім урядом Примакова, якому у спадок дісталася розбита дефолтом 1998 р. країна.
По-друге, фактичними керівниками в економіці, і, отже, в державі були олігархи, які купували в Державній Думі депутатів в роздріб і оптом цілими фракціями і депутатськими групами, що відверто лобіювали їх інтереси.
По-третє, існувала каста чиновників, налаштована на «розпил» бюджету, розтаскування решток держвласності та її переділ між собою.
По-четверте, наростало незадоволення народу своїм становищем, яке погіршувалося з кожним днем.
По-п’яте, в країні розпочалася знову громадянська війна, яку згодом назвали в Росії другою чеченською, а півторамільйонна російська армія за своєю боєздатністю була повністю непридатна для виконання справжніх бойових задач.

Для того, щоб серед таких викликів просто утримати за собою крісло прем’єра, не думаючи вже про президентські амбіції, Путіну негайно потрібно було послати суспільству сильний сигнал, що прийшла зовсім інша – тверда, непохитна, антиолігархічна, продержавницька - влада, яку народ вже давно очікував. Але спочатку потрібно було пригасити другу громадянську війну в Росії (1999 —2009), яка стала наслідком небажання надати суверенітет Чеченській Республіці.

Історія з незалежністю Чечні в новітній історії бере початок 27 листопада 1990, коли члени виконавчого комітету, обрані Загальнонаціональним конгресом, прийняли одноголосно декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо. Згодом було заявлено, що Нохчі-Чо не буде входити ні до складу СРСР, ні до РРФСР. Провал спроб Єльцина умовити Чечню увійти у федерацію і відмовитись від незалежності спричинив початок першої громадянської війни в Росії (1994-1996).

Активна бойова фаза другої громадянської війни тривала до літа 2000 р., перші зіткнення в якій відбулися напередодні прем’єрства Путіна.
Ось лише деякі фрагменти кривавих подій громадянської війни в Росії в період 1999 -2000 років.
30 червня 1999 р. була урядовим військам був наданий наказ на кордоні із Чечнею застосовувати превентивні удари по чеченським ополченцям. Вранці 5 липня, за заявою міністра ВС РФ В. Рушайло, був нанесений превентивний удар по скупченнях 150-200 ополченців у Чечні.
7 серпня того ж року з території ЧРІ загони польових командирів Хаттаба та Басаєва увійшли на територію Дагестану.
Новопризначений голова уряду РФ Володимир Путін 13 серпня 1999 р. заявив, що удари будуть наноситися по скупченнях чеченських ополченців незалежно від їхнього розташування, у тому числі й на території Чечні.
25 серпня того ж року російська авіація завдає удари по базах ополченців у Веденській ущелині Чечні. З 6-го по 18-те вересня 1999 р. авіація РФ наносить ракетно-бомбові удари по ополченцям на території Чечні. За декілька днів В.Путін заявив, що слід ввести жорсткий карантин по всьому периметру Чечні і 18 вересня того ж року російські війська щільно блокують кордон Чечні з боку Ставропольського краю, Інгушетії, Дагестану та Північної Осетії.
Останнє особливо показове, оскільки дозволило Путіну в значній мірі перемогти у війні. Введення всеохоплюючого карантину дає ключ до того, що слід протиставити бойовикам та військовим РФ у війні, що йде наразі на сході України, але чомусь з боку Верховного головнокомандуючого такі очевидні речі не здійснюються; більше того, йде бійка торгівля з окупованим Кримом та захопленими російськими військовими і бойовиками східними територіями України.
На відміну від стратегії України в АТО щодо визволення Донецька та Луганська, російська авіація (за прем’єрства Путіна) 23 вересня 1999 р. розпочинає бомбардування Грозного і його околиць, незважаючи на присутність мирного населення. На цьому тлі заяви з боку РФ про АТО, що веде Україна проти бойовиків і російських військових, як жорстоку операцію проти власного народу, виглядають такими, що викликають принаймні подив і нерозуміння.
А ось ще одна підказка Путіна, як потрібно проводити АТО. 27 вересня того ж року прем’єр Путін категорично відкинув будь-яку можливість зустрічі Президента Росії та керівника ЧРІ: «Ніяких зустрічей заради того, щоб дати бойовикам зализати рани, не буде». На жаль і це правило Путіна не застосоване щодо нього самого і підтримуваних ним бойовиків.

Нагадаю ще одну подію, яка дає нам можливість краще зрозуміти того, з ким ми маємо справу.
В інтерв'ю журналістам 30 вересня 1999 р. Путін пообіцяв, що нової чеченської війни не буде, проте у той же день бронетанкові підрозділи російської армії увійшли на територію Наурського й Шовковського районів Чечні з боку Ставропольського краю і Дагестану, а 15 жовтня того ж року війська Західного угруповання увійшли в Чечню з боку Інгушетії. Ось такий він Володимир Путін…

Незабаром, 21 жовтня того ж року, російська армія завдала ракетного удару по центральному ринку міста Грозний, у результаті якого загинуло 140 людей. Загалом, безкомпромісна позиція Путіна привела до того, що за період основних військових дій в Грозному до 6 лютого 2000 р. місто було зруйноване, а тисячі людей загинули.
Ще одна характеристика почерку Путіна по укріпленню власного авторитету як рятівника громадян від чеченського терору – це «темна» історія вибухів житлових будинків у Буйнакську, Москві, Волгодонську, що відбулися із 4 по 16 вересня 1999р. Проте, як відомо, немає нічого таємного, щоб не відкрилося… 22 вересня 1999 р. група співробітників ФСБ була спіймана за закладкою мішків з гексогеном у підвал житлового будинку в Рязані по вул. Новосьолов буд.14/16. Викликана міліція виявила в підвалі три 50 кг мішки з-під цукру із сумішшю жовтуватого цвіту. Один був надрізаний, а в його середину був вкладений детонатор із таймером. Міліція знайшла й оточила квартиру в Рязані, де ховалися московські гості, що привезли мішки у Рязань. Та їхню затримку заборонили з Москви: надійшло роз’яснення, що це співробітники ФСБ. Вони проводили нібито "навчання". Не дивно, що після рязанського випадку вибухи будинків по Росії відразу припинилися.

Ще не будучи верховним головнокомандувачем, Путін взяв фактично керування військами в свої руки. Так, наприкінці жовтня 1999 року Володимир Путін разом з головнокомандувачем ВМФ адміралом Куроєдовим побував на Тихоокеанському флоті.

На початку листопада Путін зустрівся з головнокомандувачем ВПС генералом А.Корнуковим і заслухав його доповідь про стан військових літаків та професійної підготовленості льотного складу військової авіації.
12 листопада Путін провів нараду керівного складу Збройних Сил із запрошенням керівників силових відомств, де були підведені підсумки й визначені завдання по основних напрямках військового будівництва.
У грудні Путін разом з головнокомандувачем Ракетними військами генералом В.Яковлєвим ознайомився з підпорядкованими йому військами, а 14 грудня він навіть був присутній при пуску міжконтинентальної балістичної ракети п'ятого покоління" Тополя-М" на державному полігоні "Плісецьк".
В жовтні 1999 року прем'єр-міністр Путін у ході інспекційної поїздки по військових частинах відвідав навчально-тренувальну базу ВПС. Путін зробив 10-хвилинний навчальний політ на літаку "Су-25 УБ". Пізніше він, вже будучи в.о. Президента РФ, закріпить у пам’яті росіян напередодні виборів Президента РФ свої непересічні здібності славнозвісними польотами на винищувачах.
Блискучий піарник, він розумів значення донесення подібної інформації до свідомості пересічного росіянина на справлення позитивного власного іміджу, тому російське телебачення працювало без перепочинку, показуючи його скрізь і всюди.

Народ народом, але олігархів ніхто не відміняв. «Деякі з них, - розповідав Путін, - коли я був головою уряду і коли Єльцин, що займав тоді пост Президента Росії, оголосив, що я буду балотуватися президентом, прийшли до мене в кабінет у Білий дім, сіли напроти й сказали: «Ну, ви розумієте, що президентом тут ви не будете ніколи». На що Путін, за його словами, відповів: «Ну подивимося».
З приходом Путіна в кабінет прем’єра і з його подальшими претензіями на президентство Березовський, Гусинський, Ходорковський та інші не без підстав побоювалися, що їх безконтрольній владі покладе кінець. Тому вони чинили спротив всіма можливими засобами. Путін не став відкрито оголошувати олігархам війну, а зробив як притаманно йому: послідовно і методично, спираючись на можливості своєї посади і своєї команди чекістів, створив умови, за яких олігархи були позбавлені можливостей впливати на прийняття рішень в масштабах всієї країни, як це було раніше.

Ще однією важливою перемогою Путіна відзначився кінець !999 р. На грудень1999 року були призначені думські вибори, що передували президентським, і перемога, на них важила багато в дорозі до вершин президентської влади.
Мер Москви Юрій Лужков сколотив коаліцію регіональних лідерів, що об'єдналися під прапором блоку «Батьківщина – вся Росія» навколо екс-прем'єр-міністра Євгенія Примакова, найпопулярнішого на той момент політика в країні. «БВР», як вважалося багатьом, відкривала шлях Примакову та Лужкову до вершин влади. Однак цього не відбулося. Рівень підтримки прем'єр-міністра Путіна виріс настільки, що створений за його підтримки блок «Єдність» здобув перемогу над своїм основним конкурентам «БВР».
Потрібно зазначити, що й тут Путін використав «на повну» свою перевагу в інформаційній війні проти його суперників. На стороні «БВР» виступав лише тодішній НТВ, що володів найменшою аудиторією, що й досягав далеко не всіх регіонів країни, у той час як ОРТ і РТР, що мали майже повсюдне охоплення, цілком і повністю вели кампанію на користь Путіна. Той факт, що номінальним переможцем думських виборів 1999 року виявилася КПРФ для Путіна не мав вирішального значення.
31 грудня Єльцин пішов у відставку, поклавши виконання обов'язків глави держави на прем'єр-міністра Путіна. Після цього президентські вибори 2000 р. для Путіна були «справою техніки»: реальних конкурентів у нього фактично не найшлося.

Далі буде...

Попередня сторінка...

 



КРАЇНИ
Flag Counter

   LEXIKOUKR  EST. 2013