posts

ГОЛОВНА - ДОПИСИ

КУЛЬТ ПУТІНА, ПІДСТРЕЛЕНИЙ «БУКОМ».

Четвер, 6 серпня 2015 р. Російська навала. День війни: 526

 

КРЕМЛЬ.
Кремль завжди був інкубатором для вирощування у правителів, що довгостроково перебували на постах керманичів і були наділені необмеженою владою, культу їх особистості. Досить пригадати Сталіна, від звучання одного імені якого в співвітчизників холонула кров і віднімався язик, що володарював з 1922 по 1956 роки, чи Брежнєва, дорогого та вельмишановного товариша Леоніда Ілліча, який перебував у керма країни з 1964 по 1982 роки. Їхні імперії були величезні, а їх заяви часто викликали справжню тривогу у світі. Проте вряди-годи траплялися і прохідні постаті, що з’являлися і зникали подібно тьмяним зіркам. Саме тому слова Бориса Єльцина: «Зараз я вирішив назвати людину, котра, на мою думку, здатна консолідувати суспільство. Спираючись на найширші політичні сили, забезпечити продовження реформ в Росії. Він зможе об’єднати навколо себе тих, кому в новому, XXI столітті потрібно буде оновлювати велику Росію», які він виголосив 9 серпня 1999 р. при призначенні маловідомого В. Путіна главою уряду Росії, побіжно назвавши його своїм наступником на посту президента, для більшості хоч і були несподіваними, але точно не беззаперечною істиною.

ЗНАКИ. ВІДКИНУТИ НЕ МОЖНА ВІРИТИ.
Отже 9 серпня 1999 р. Це за 2 дні до повного сонячного затемнення, коли Сонце повністю перекрите Місяцем, яке відбулося 11 серпня 1999 р. і проходило в знаку Лева – знаку царської влади. Як стверджують астрологи, людина, яка почала правити у день повного затемнення чи у найближчі до нього дні, не може принести своїй країні нічого, окрім зла. Такий збіг обставин, на думку астрологів, неодмінно вказує на прихід до влади кривавого тирана і деспота, якого непросто буде позбавити влади, але це має статися і трапиться неминуче. Забігаючи наперед, скажемо, що 8 жовтня 2014, дата що майже збігається з датою народження В. Путіна, відбулося повне місячне затемнення у знаку Овен. І 17 липня 2014 року, коли сталася катастрофа літака "Малайзійських авіаліній", Місяць теж був у знаку Овен.

На зодіакальному колі Овен розташований прямо протилежно Терезам. Невідомо: знає Путін про це чи ні, але, без зайвих подробиць, скажемо лише, що антипод Терезів Овен під час свого панування над Місяцем ще побачить кардинальні події в його житті.

Що це - випадковий збіг обставин чи передбачення, написане таємною мовою знакових подій? Достеменно невідомо. Проте ось один ряд загальновідомих подій в Україні: кинуте яйце спричиняє переляк і втрату свідомості; під час інавгурації зачиняються двері; вінок, що несподівано падає на голову… А ось другий ряд: переляк і втеча з України; втрата владних повноважень; трагічна загибель сина… Це теж збіг випадковостей?

НА ПОЧАТКУ.
Отже, 9 серпня 1999 року, Борис Єльцин заявив про призначення 47-річного секретаря Ради безпеки та директори ФСБ Володимира Путіна в.о. прем'єр-міністра і про підтримку його на наступних виборах. Про відомість Путіна на той час і як оцінювалися його майбутні шанси добре видно з рядків в книзі Бориса Нємцова “Сповідь бунтаря”.
“Остаточний вибір наступника Борисом Єльциним для мене став цілковито несподіваним. Дізнавшись прізвище, я сторопів: “Тільки пластиліновий народ, який добре прогріли на сонці і довго розминали, може проголосувати за людину, яка починає свою політичну кар’єру з президентських виборів”…
Хто такий Путін, мало хто тоді знав. Він був настільки непримітним, що на нього не реагував навіть мій секретар. Якось до мене в приймальню дзвонить директор ФСБ, а секретар відмовляється з’єднувати зі мною і вимагає представитися. Той у відповідь: “Путін Володимир Володимирович, директор ФСБ”. Секретар передає мені: “Там якийсь Путін дзвонить. Каже, що він начальник ФСБ. Що з ним робити?”

Проте, як вже не раз було в історії Росії, не так сталося, як всім гадалося. Але це було потім, а тоді, щоб стати повноцінним прем'єром, Путіну потрібно було отримати легітимність від Держдуми, за що він відразу взявся з притаманною йому рішучістю.
Путін негайно зустрівся з лідером НДР Черномирдіним та лідером ЛДПР Жириновським, і вони висловилися в підтримку кандидатури нового прем'єра.
Після зустрічі Путіна з об'єднаною лівою опозицією - фракцією КПРФ, групою аграріїв і "Народовладдям" - аграрна депутатська група заявила про намір проголосувати в основному за затвердження його кандидатури, тієї ж думки дійшли "народовладці", фракцією КПРФ було ухвалене рішення про вільне голосування по кандидатурі (на зустрічі з нею, відповідаючи на питання про можливість заборони КПРФ, Путін висловився, що забороні можуть підлягати лише партії екстремістського спрямування). Результатом зустрічі Путіна з депутатською групою "Російські регіони" стало те, що більшість депутатів групи згодилась голосувати за його кандидатуру. Як наслідок активно проведеної роботи невідомим і малодосвідченим претендентом стало те, що Держдума на позачерговому засіданні в понеділок 16.08.1999 р. затвердила 233 голосами "за" (проти - 84, утрималися – 17) запропоновану президентом Борисом Єльциним кандидатуру Володимира Путіна на пост прем'єра, враховуючи, що Єльцин уже давно перебував в поганій фізичній і психологічній формі, Путін фактично відразу ж отримав вищу владу в країні.

ПОДАРУНОК ДОЛІ ЧИ УСПІШНО ПРОВЕДЕНА СПЕЦОПЕРАЦІЯ?
Суспільство, якому прізвище Путіна було майже невідоме, як втім і частина експертів, сприйняло його призначення на пост прем'єра як великий подарунок долі, що неждано-негадано впав на його голову.
Подивіться самі. Переїхавши з Санкт-Петербурга до Москви у серпні 1996 року, Путін всього за два роки проходить послідовно призначення на посади: заступника керівника справами президента Російської Федерації Павла Бородіна, заступника керівника Адміністрації президента Росії — начальника ГКУ президента Російської Федерації (26 березня 1997), першого заступника керівника Адміністрації президента Російської Федерації, відповідального за роботу з регіонами (25 травня 1998), директора Федеральної служби безпеки Російської Федерації (25 липня 1998). Окрім того, він одночасно виконував обов’язки ще й постійного члена Ради Безпеки Росії (2 вересня 1998) та секретаря Ради безпеки РФ (26 березня 1999). І нарешті – Голова Уряду Росії (9 серпня 1999).

Щоправда були і такі, що вбачали в феєричному злеті не гостинець вищих сил, а величезну кропітку «непомітну» роботу, попередньо проведену «непомітним» Путіним. До слова, пригадаємо і сказане ніби жартома самим Путіним: «Я хочу доповісти, що група співробітників ФСБ, направлена у відрядження для роботи під прикриттям в уряд, на першому етапі зі своїми завданнями справляється» (День чекіста 20 грудня 1999 року). Жарт жартом, проте в жартах, як відомо…

Першим відчув на собі руку Путіна міністр оборони РФ Ігор Родіонов. У травні 1997 року відбулася його відставка з поста міністра, однією з причин якої стали результати проведеної ГКУ, яким на той час керував Путін, «правильної» перевірки виконання замовлення МО. Вступивши у липні того ж року на посаду директора Федеральної служби безпеки Росії, він за один рік здійснив реорганізацію цієї служби, скоротивши зайву частину центрального апарата та поставивши на стратегічні пости людей з "ленінградським минулим". Відтепер він мав необхідний інструмент, який би дав йому можливість за сприятливих умов розчистити простір для карколомного стрибка на вершину влади, – починалася велика і небезпечна гра, програш в який коштував би надто дорого. В цих змаганнях першою значною мішенню для Путіна став тодішній Генеральний прокурор РФ Ю.Скуратов.

Після оголошення 17 серпня 1998 року технічного дефолту по Державним короткостроковим облігаціям (ДКО), Скуратов почав розслідування діяльності майже тисячі впливових людей Росії, в тому числі дочок Єльцина, які підозрювалися в корупційній грі на ринку ГКО з використанням службового становища. Безпосередньо за вказівкою Скуратова, що отримав підтримку щойно призначеного прем’єра Примакова, в жовтні 1998 року була порушена кримінальна справа по підозрі в зловживанні посадових осіб Управління справами Президента Росії при укладанні контрактів на реконструкцію Московського Кремля (так звана «справа Mabetex»).
Безпорадний Кремль був в паніці. Але на його щастя спаситель вже був поруч. І тоді з’явилися плівки. У березні 1999 року по телеканалу «Росія», а також деяким закордонним телеканалам, був продемонстрований документальний фільм «Троє в ліжку», де «людина, схожа на Генерального прокурора» (формулювання, що стало крилатим), займається сексом із двома дівчатами.
Якість запису не дає можливості стверджувати, що на ній саме Скуратов. За твердженням Володимира Путіна, який займався розслідуванням цієї справи, запис визнавався «попередньо-справжнім».
Відразу після цього у відношенні Скуратова було порушена кримінальна справа.
Хоча юридичного підтвердження справжності плівки отримано не було, ця історія викликала широкий резонанс у ЗМІ та суспільстві - і справу було зроблено: Скуратов був відсторонений від посади 2 квітня 1999 року з формулюванням «на період розслідування порушеної у відношенні його кримінальної справи» згідно з Указом Президента Б. Єльцина. Багато експертів, як і сам Скуратов, вбачали у появі плівки руку керівника ФСБ Путіна, який успішно впорався з поставленим завданням і якому завдяки приборканню Скуратова багато-хто був тепер винний. Для самого Путіна ця справа мала ще й додаткову велику вагу: керівник ФСБ не тільки отримав вдячність Кремля, не тільки здобув зверхність над Генпрокурором, але в його особі ще й усунув зі свого шляху конкурента, який відчуваючи наближення передачі влади Єльциним, намагався грати свою гру з метою звалити Президента і «сім’ю» та цілився на місце в Кремлі. Для нас стиль та зміст використаного компромату має значення в сенсі ідентифікації почерку в справі дискредитації в подальшому Примакова і в розумінні того, чи може гребувати чимось команда тодішнього керівника ФСБ для досягнення поставленої мети.

Наступним об’єктом «пильної уваги» став діючий прем’єр-міністр Євгеній Примаков.
Борис Єльцин шукав спадкоємця, який міг би убезпечити членів "родини", включаючи його самого, і захистити їх економічні інтереси. Наївні міркування на кшталт наявності у обраних кандидатур професіоналізму, економічних поглядів і адміністративного досвіду в розрахунки не йшли. Прихід у прем'єр-міністри Примакова був жестом розпачу з боку "родини": після серпня 1998 року ситуація видалася настільки катастрофічною, а "родина" була так перелякана й розгублена, що міністра закордонних справ Примакова ледве чи не благали прийти на посаду. І Примаков погодився.
За той час, що Примаков керував урядом, їм була зроблена не одна спроба повністю підкорити собі «силовиків». Це в основному було досягнуто: єдиною людиною, що постійно нагадувала про те, що «силовики» перебувають у прямому підпорядкуванні в президента, а не в прем’єру, був Путін.
Саме норовистість керівника ФСБ привела до того, що Примаков захотів його зняти. В лютому 1999 р. поповзли чутки, які обізнані люди пов’язували з Білим домом, про швидку відставку Путіна. ЗМІ повідомляли, що на директора ФСБ нібито є компромат, схожий на скуратовський. Але й це справило на Кремль зовсім протилежне від очікуваного враження. З президентської адміністрації дали зрозуміти, що це дурниці і неважко здогадатися, кому вигідно розпускати подібні чутки. До речі дочка Єльцина Тетяна Юмашева ще в 2010 році писала про те, що Примаков, будучи прем'єр-міністром, просив Єльцина зняти Путіна з посади директора ФСБ, на що Єльцин не пішов, сказавши, що "сам у всьому розбереться".
У січні 1999 року було підписане розпорядження Примакова про збір матеріалів на осіб, підозрюваних в економічних злочинах. Його одержали в т.ч. керівництво МВС, ФСБ, Генпрокуратури.
У самому кінці січня Примаков сказав свою знамениту фразу про те, що амністія приспіла досить вчасно. Тому що на ті 90 тисяч нар, що звільнилися, можна буде тепер посадити підприємців. Попереду визирало президентство, й потрібно було підвищувати рейтинг. Дуже сильно - за рахунок показових процесів над олігархами. Список був складений швидко: він був представлений з Генпрокуратури в апарат Уряду вже 15 лютого 1999 р. У списку значились Березовський, Абрамович, Єльцин. Дьяченко, Окулов, Юмашев, , Бородін, Коржаков, Сосковець і багато-багато інших…
Але цей компромат використати не вдалося - почалася історія з плівками Скуратова. Через кілька місяців у Кремлі отямилися від шоку й опам'яталися. Примаков же занадто необережно розкрився – почав демонструвати свої претензії на владу й шукати союзників поза стінами Кремля. Подібну нелояльність "родина" не вибачає. На дискредитацію Примакова були кинуті наймогутніші засоби телепропаганди, в т.ч. "телекілер" Сергій Доренко, що піддав його масованій атаці за нібито подружній зв'язок з Тетяною Анодіною, головою Міждержавного авіаційного комітету. Ключову роль в усуненні Примакова зіграло і ФСБ (порівняйте вже згадуваний стиль компромату) і її керівник. 12 травня 1999 року Євгенія Примакова, який запам’ятався своїм непосвяченим у закулісні владні інтриги співвітчизникам красивим епізодом - розворотом літака над Атлантикою 24 березня 1999 року, коли прем'єр летів з візитом у США й довідався про намір НАТО бомбити Югославію, - відправили у відставку.

Наступник Примакова Сергій Степашин у якості прем'єр-міністра був компромісом, нав'язаний Кремлю помірними політиками, які боялися, щоб не прийшов до влади більш небезпечний тодішній фаворит Кремля.
Незабаром після свого призначення Степашин санкціонує вивід військ МВС із Дагестану. Слідом за цим чеченці нападають на Дагестан. Федеральна влада, як завжди, виявилася не готовою до такого розгортання подій.
Єльцин не побачив в Степашині сильної і рішучої людини, якій "родина" могла б довірити свою долю: через три місяці після його призначення Єльцин виправив помилку, і 9 серпня в кабінет прем'єра в якості господаря увійшов Путін.

Наступна сторінка...

 



КРАЇНИ
Flag Counter

   LEXIKOUKR  EST. 2013