УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ

Жебрак на колінах:

http://artsurikov.ru/eskiz/16.php

Оплата праці.

Оплата праці - лакмусовий папірець №1 готовості приєднання до ЄС. В Україні, де влада щодня заявляє про бажання приєднатись до європейських цінностей, насправді бажання жити за сучасними європейськими цінностями якраз і відсутнє. Українська олігархія далека від думки віддавати працівнику справедливу європейську погодинну платню чи застосовувати при розрахунках європейські розцінки за одиницю виготовленої продукції: за тону отриманого молока, вирощеного м’яса, виплавленого метала тощо. Бо, якщо не залишати найманому працівникові мінімум мініморум, у власну кишеню мільйон покладеш не за рік-два, а доведеться попрацювати декільком поколінням.

Корупція.

Українська корупція - лакмусовий папірець №2 неготовності приєднання до ЄС. Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять (прислів'я). За чверть століття в Україні політична олігархія створила паразитуючий клас в органах державної влади, основним доходом якого є не законна заробітна плата, а результати корупційної діяльності від використання наданих державою службових повноважень. Ця пошесть смертельна для державного організму – тут хто кого…

Мораль.

Чи західному президенту, що має певне європейське виховання, спаде на думку протягнути до парламенту свого сина чи дочку, що лише невдовзі залишили школу і немає досвіду, щоб приймати рішення, що впливають на долі мільйонів. Напевне ні. А от у українських найвищих посадовців почуття скромності не дуже загострене, тому й бачимо дітей президентів не в тому віці не в тому місці.д використання наданих державою службових повноважень. Ця пошесть смертельна для державного організму – тут хто кого…

Кому потрібні субсидії та пільги.

Саме бажання гребти все у власну кишеню, залишаючи найманому працівникові менше, ніж мінімум мініморум, надихнуло олігархів на визначні економічні відкриття, які б унеможливили зменшення власних доходів. Маючи власні сили у владі, вони домоглися замість сплати людям належної зарплати, відсилати їх подалі від себе за різною допомогою: за субсидіями на комунальні послуги, за пільгами на проїзд тощо. Дуже проста думка: все одно щось платимо в бюджет – нехай там і добирають, щоб вижити,- якщо зможуть.

Українських олігархів не обходить, що їх захланність примушує мільйони людей, відчуваючи приниження власної гідності, ходити з простягнутою рукою за допомогою, аби не жити, а вижити.

Там, де замість оплати послуг діють пільги, там немає коштів на повноцінне і якісне надання послуг, на оплату працівникам, що надають ці послуги, на ремонт і відновлення транспортних засобів, інфраструктури тощо. Субсидії та пільги в масових масштабах – це ознака тяжкої хвороби держави, а затягнення їх використання – невиліковної хвороби.